wybierz język: Україна Polski Türk English

Спільний кордон – спільна культурна спадщина

Новий погляд на польські та турецькі фортеці над Дністром

ТЕРЕБОВЛЯ

Розташована колись серед густих лісів (назва «Теребовль» походить від давньоруського теребити – „корчувати”) гора у глибокому яру річки Гнізни і її притоки заємає вигідні оборонні умови – домінує над місцевістю, а сам є доступним тільки з однієї, північної сторони. Швидше за все, що там знаходилося укріплення – один з найважливіших осередків Галицької Русі в XI і XII ст. У підніжжя гори був міський осередок, пізніше теребовлянське Старе Місто. В XIII ст. Значення Теребовлі зменшилося, можливо, саме тоді місцевість, вперше, була зруйнована монголо-татарською навалою. Степові кочовики, а також їхні осілі предки – турки османи, відіграли значну роль в діях міста і замку.  

У першій половині XIV ст. Русь Червона потрапила під владу Казимира Великого, який утвердив своє панування над тими територіями, заснувавши на місці давнього граду Ростиславовичів дерев’яний замок, завданням якого була оборона польського кордону з татарським, а потім – з литовським подолом. Будівництво замку спричинило до розвитку міста, якому у 1389 р. було надано від Владислава Ягайла магдебурзьке право. Близько 30 років пізніше на другому березі річки Гнізни з’явилося Нове Місто. В той час Теребовля стає істотним адміністративним осередком,  в якому відбувалися суди для місцевої шляхти, а в замку була резиденція королівського старости. Кілька декад пізніше вже вкотре дає про себе знати сусідство з татарами. Загарбники з’явилися під Теребовлею в 1453 і 1467 рр., у 1515 р. відбулася завзята битва з ордою за місто під керівництвом коронного польного гетьмана Яна Твардовського (майбутнього старости Теребовлі), а роком пізніше – воєвода подільський Марцін Каменецький і староста кам’янецький Станіслав Лянскоронський розгромили там татарський бамбул, що повертався з наїзду.

У 1498 р. війська Стефана Великого, господаря молдавських земель, здобули Теребовлю. Ці події вплинули на функціонуванні міста – спочатку навіть суди було перенесено до Бучача. В цілях розвитку Теребовлі наступні польські королі видають для міста низку корисних привілеїв, які повинні були компенсувати його мешканцям незручності життя на кордоні, а у 1534 р. каштелян краківський і одночасно місцевий староста Андрій Тенчинський особисто здійснює цілковиту перебудову замку (надалі дерев’яного). У 1552 р. старостою теребовльським став славетний ротмістр Бернард Претвіч, якого невипадково називали terror Tartarorum i murus Podoliae. Для героя, що воював на кордоні то було свого роду заслання – раніше він мав барське староство на Подолі, яке пізніше було замінено на розміщену далі від кордону Теребовлю з метою покращення стосунків із султанатом, що погіршилися через походи Претвіча. У 1575 р. в часи великого наїзду татарів на Поділля і Русь було спалено та спустошено також і Теребовлю. В результаті цих подій місто, що не мало до того часу жодної фортифікації, почали оточувати валами, але ті проекти швидше за все не були реалізовані, коли у 1594 р. місцевість над Гнізною була зруйнована повсталими козаками під керівництвом Северина Наливайка. Разом з тим на початку XVII ст. Околиці Теребовлі регулярно грабувалися ордою.

Наступні татарські наїзди і війна з Османською імперією (1620–1621) ще краще показують важливість покращення обороноздатності Теребовлі. Тому також наступний досвідчений солдат, який був теребовлянським старостою – полковник Александр Балабан, почав будувати сучасний, мурований замок з бастіонною системою. Роботи завершено у 1631 р., в результаті з’явився замок в плані видовженого делтоїду. На підвищенні в місці збігу Гнізни і її притоки з’явилася велика бастея, яка вогнем контролювала долину, де було розташовано місто. Північний фронт (тільки з тієї сторони можна було дістатися до фортеці) обороняли дві багатобічні башти, розташовані в західному і східному кутах, а також висунуті в бік потенційного противника кут стіни – т.зв. ангул. В мурах розміщено стрільниці для вогнепальної зброї. Брама знаходилася у східній стіні, біля наріжної башти. Біля брами знаходилася „izdebka hajducka”. На дитинці викопано криницю, а також вибудувано погріб для зберігання запасів. Одночасно очищено територію навколо замку, так щоб залога мала можливість спостерігати і обстрілювати противника, що наближувався. В разі потреби знищували залишки попередніх будов. Окрім функцій оборонних замок виконував також і адміністративні функції – тому на дитинцю була розміщена п’ятиповерхова резиденція старости, а у східній башті повинні були знаходитися земські і міські книги, а у західній – в’язниця для шляхти. На передзамчу проживала частина міщан, обов’язком яких була участь в обороні мурів.  

Перші випробування фортеця могла пройти в 1648 р. в часах повстання Б. Хмельницького, але під впливом доносів щодо битви під Пилявцями, оборонці залишили замок, який став здобиччю для козаків, татар і місцевого населення. Через рік Теребовля була спустошена Ісламом Гіреєм III і Богданом Хмельницьким, а в 1651 році замок витримав натиск. Міщани і місцева шляхта оточили замок також в наступному році після того, як було розбито коронне військо під Батогом, але козацькі та турецькі загони не пішли далі на Русь Червону. Підсумок козацького повстання  був однак трагічним для міста – вкотре у своїх діях Теребовля залишилася майже повністю зруйнована в результаті військових дій. Відбудові міста та його околиць також не сприяв факт, що в 60 роках XVIIст. в тому регіоні часто стояли табором коронні війська.  

Безпосередня загроза для Теребовлі з’являється знову в 1672 у зв’язку з початком війни між Річчю Посполитою та Османською імперією. В замку знову зібралася шляхта з околиць та місцеве населення. Комендантом замку тоді був галицький ловчий Казимир Кавецький. Перший раз турки з’явилися під Теребовлею 4 вересня 1672 р., а наступного дня підпалили місто, але замку не здобули, оборона тривала аж до 9 вересня. Тоді оборонці вирішили капітулювати, бачачи яка доля спіткала Бучач і Буданів, які не хотіли капітуляції. Тому оборонці замку пішли до Бучача в султанський обоз і там склали присягу Мухамеду IV. До замку на короткий час увійшло військо яничарів.

Після того як турки взяли Камянець-Подільський стратегічне значення Теребовлі значно зросло, вона стала найважливішою фортецею між османським подолом і Львовом. У зв’язку з цим конвокаційний сейм 1674 р. наказав теребовльському старості Рафалові Маковецькому зробити необхідний ремонт в замкових укріпленнях, а вже літом 1675 р. Ян III, готуючись до наступного турецького походу, ввів до замку одну компанію піхоти (близько 80 солдат) під командуванням Яна-Самуеля Хшановського з пішого полку Яна Сетнера, старости щурівського. Дізнавшись про османську армію, що наступала, в замку традиційно сховалося місцеве населення. Оборону підтримало більше 30 шляхтичів і 200 селян з рушницями. Комендантом фортеці був Хшановський. Залога мала до диспозиції 11-12 гармат. Турецькі гармати під Керівництвом Ібрагіма-паші здобули Збараж і Підгайці. В той самий час татари пішли на Львів, де їх було розбито Яном ІІІ. Турецькі війська 21 вересня 1675 р. Стали табором під Теребовлею і розпочали облогу (місто як завжди в такій ситуації було спалене).

Турки пробували підірвати найбільш доступну північну стіну фортеці, але їм перешкоджували напади залоги, якою уміло керував Хшановський, тому підкладені міни не спричинили значної шкоди фортифікації (що засвідчує як про добру конструкцію замку, так і про добрі консерваційні заходи, здійснені Маковецьким),  неефективним був також обстріл артилерійський. Частина шляхти хотіла капітулювати, але утрималася завдяки втручанню Анни Дороти Хшановської – дружині коменданта. Цей епізод став легендарним. Ібрагім-паша здійснив чотири штурми, але завдяки добрим польським укріпленням вони не закінчилися успіхом. Остаточно до відступу турецько-татарської армії призвела звістка про находження військ під керівництвом короля Яна ІІІ. Крім того для султанських військ скінчилася пора військова. Вночі з 4 на 5 жовтня 1675 р. османське військо відступило на Поділ. Двотижнева облога скінчилася успіхом польської сторони, а сам Хшановський отримав ступінь оберштейлейтенанта (підполковника) і став шляхтичем.

Разом з тим в часі миру між двома війнами турецькими Теребовля відігравала значну мілітарну роль, будучи єдиним зі староств, в якім стояло табором військо коронне. У 1683 р. повторно розпочалася діяльність військова з Османською імперією, а в 1685 р. знову в замку з’явився оберштерлейтенант Хшановский, але вже як головнокомандувач регіменту Цетнара. Його відділ тримав в облозі Теребовлю до 1686 р., аж поки його затупив регімент піхоти Франциска Лянскоронського, сопницького старости під командуванням майора Яна Куртца (Курча). Два роки пізніше в травні 1688 р. місто спіткала одна з найбільших катастроф в його діяльності. Орда підійшла до міста і вислала першим відділ кам’янецьких ліпків (татар), які видаючи себе за хоругву  татарську на службі польського короля, ошукали вартових і здобули браму. Завдяки цьому татари дісталися до Теребовлі і почали забирати в неволю місцеве населення.  Частині мешканців вдалося сховатися в замку з польським військом, інші сховалися в мурованому монастирі кармелітів. Але 120 теребовлян було взято в ясир[1]. Місто багато разів було, щоправда, спустошене нападниками, але того разу до неволі потрапило багато його мешканців.

По закінченню турецької війни, в часі якої в замку і його околицях стояли обозом відділи війська коронного, а після відновлення Кам’янця фортеця Теребовльська почала занепадати. Тому також у 30 роках XVIII ст., коли загроза подальших конфліктів з Туреччиною була усунена, із замку вивели артилерію і залишився він остаточно покинутий. Під кінець XIX ст. був в руїнах, а про його відоме минуле нагадував обеліск на честь Анни Дороти Хшановської, що знаходиться в місцевому саду. В 1900 відкрито новий пам’ятник героїчної дружини коменданта (знищений в 1944 і відбудований в 2012 р). В 30 роках XX ст. проведено ґрунтовну консервацію руїн замку.

 

Ян Єжи Сова

Варшавський Університет

 

 

Література:

Biblioteka PAU/PAN w Krakowie, rkps nr 1081.

W. Fedorowicz, A. Czołowski, Trembowla, [w:] SGKP, t. XII, Warszawa 1892, s. 459–468.

M. Wagner, Wojna polsko–turecka w latach 1672–1676, t. II, Zabrze 2009.

 

 

[1]   Так описав ті події гетьман Великий коронний Станіслав Яблонський: „przyprowadzili ich [Tatarów] Lipkowie pomienieni [kamienieccy] pod Trembowlą przde dniem dobrze. Straż lubo miejska była, ale nieprzyjaciel przed sobą wprzód wysławszy kilku Lipków strategamate usus [użył fortelu], z pod naszych powiedzieli się chorągwi Lipków owych kilku, a tak w miasto wszedłszy i tam hałas uczyniwszy dum curis exercita corpora somnus [gdy zmęczone troskami ciało sen] wziął był najlepiej ludzi, tłum ów zaraz pod tysiąc nieprzyjaciela tego przypadł, czuwając na ów uczyniony tumult i ze 120 dusz tamecznych zagarnął. Drugich zamek bliski, to z dział, to z ,ręcznej strzelby praesidium [załoga] strzelając i kościół karmelitański, w murze lubo nie ze wszystkim opatrzony, otoli salwował. Nie bawili się półtory godziny na dzień i poszli” (Бібліотека PAU/PAN w Krakowie, rkps nr 1081, s. 63–64).

Autorzy zdjęć/grafik:Krystian Trela (19) - w sumie 19.