wybierz język: Україна Polski Türk English

Спільний кордон – спільна культурна спадщина

Новий погляд на польські та турецькі фортеці над Дністром

СОРОКИ

            Перша фортеця над Дністром на місці сучасного молдовського міста Сороки була збудована, швидше за все, генуезькими купцями в XII або XIII ст. і названо її було Оліхонія (від попередньої візантійської назви). Це поселення було частиною системи генуезьких факторій на північному узбережжі Чорного моря, до якого належали також такі міста, як Балаклава, Кафа в Криму, а також Танаїс в дельті Дону (сучасний Азов).  Під Сороками поєднувалися наддунайські території з землями, розташованими над Дніпром, далі дорога перетинала Дністер, додатково річкою можна було сплавляти товари до також генуезького Білгороду-Дністровського.

Не відомо докладно, коли колонія занепала, але в 1489 р. на місці руїн давнього міста генуезців молдавський господар Штефан Великий збудував мурований замок, який мав охороняти стратегічну переправу. Принаймні від 1499 р. там мав резиденцію староста. В той же час місцевість отримала назву Сороки (з румунської sărac – бідняк, назва мала походити від людей, змушених переховуватися в наддністрянських гротах від наїздів татар і турків). У 1543–1546 роках замок був перебудований господарем Петру (Петром) Рарешом і набув сучасного вигляду – ротонди з дитинцем посередині, чотирма округлими баштами і чотирибічною брамною вежею. В той час Сороки були одним з найважливіших осередків Молдавії.

У XVII ст. переправа під Сороками кілька разів використовувалася діючою на тій території армією, зокрема, козаками у 1653 р., а також турками в часи війни з Москвою у 1674–1681 роках. Підчас так званої Великої турецької війни у 1691 р. Сороки захопив король Ян III. Це було важливо з кількох причин. По-перше, зміцнило б (поруч зі здобутими вже Сучавою, Драгомирною i Кимполунгом) польське панування в північній Молдавії. По-друге, Сороки були вигідною базою для подальшого наступу в напрямку нижнього Дністру і буджацьких степів. В результаті польські гарнізони в Сороках були одним з пунктів під час блокади Кам’янця. У вересні 1691 р., коли головні польсько-литовські сили під керівництвом монархів вступили до північно-західної Молдавії, згрупування утворене з коронних військ та запорозьких козаків під командуванням полковника Станіслава Зигмунта Друшкевича, холмського каштеляна ударило на Сороки і здобуло їх без великих труднощів (в замку не було турецького гарнізону). Після чого запорозькі козаки пішли в південному напрямку і спустошили татарські улуси на Буджаку.

Утримання Сорок було для військ Речі Посполитої складним завданням. По-перше, замок був відданий до інших польських гарнізонів, що спричиняло заготівельні труднощі. По-друге, фортеця була у поганому стані і вимагала негайних будівельних робіт. Комендантом був обраний в січні 1692 р. оберштер Кшиштоф фон Раппе, командувач пішого регіменту його брата, генерал-майора Оттона Ернеста фон Раппе. До диспозиції у якості гарнізону мав свою частину, хоругву волоську Петра Дроценка і Базилего Синиці, а також 500 козаків і артилерію. Раппе отримав також певну суму грошей на проведення фортифікаційних робіт. Утримання для польських гарнізонів мало надходити через Немирів або Сучаву і Снятин. Найбільш вигідним для заготівель був однак Дністер і між іншим в цілях забезпечення вільної дороги до Сорок великий коронний гетьман вирішив побудувати Окопи Святої Трійці і Шанця Панни Марії. Найвірогідніше вже в лютому генерал-ад’ютант Францішек Галецкий, коронний кухмістер доставив перший транспорт із запасами до фортеці.  

Влітку 1692 р. Раппе збудував нові вали навколо пригородка, а також викопав нову криницю. Виявилося, що то було ключовим для подальшої долі гарнізону, оскільки восени Далтабан Мустафа – очаківський паша хотів відбити фортецю з польських рук. 27 вересня турецько-татарсько-молдавські відділи розпочали облогу. Польський командувач захищався вміло, відступаючи по черзі зі Старого та Нового міста (попередньо підпалюючи) і часто турбуючи нападами османські відділи. 9 жовтня   турецький командувач перекинув свої війська до генерального штурму на свіжоуфортифікований поляками пригородок. Незважаючи на початкові перемоги (турки встановили вже три хоругви на валах), наступ був відбитий і війська Порти припинили облогу. В цілому турки і татари втратили близько 2 тис. людей і шість хоругв, а польська залога (на початку облоги нараховувала 600 солдатів) 150 людей. Успіх спричинив той факт, що гетьман Яблоновський вислав на відсіч Сорок відділи Друшкевича (які однак не дійшли до фортеці), а також згрупування окремих відділів полковника Войцеха Цінського, брацлавського стольника, що призвело диверсійний ряд в буджацькі степи. Ефективно оборона Сорок була однією з найбільших польських перемог в кінцевому періоді великої турецької війни.

Відкриття вільного шляху до Сорок, що правда, не набагато змінило заготівельну ситуацію фортеці, але замінюючи через певний час Раппе майор Брінк був здатний обороняти фортецю від турецьких нападів також восени наступного року. Остаточно Сороки потрапили до рук поляків під кінець війни, постійно загрожуючи осілим татарам на Буджаку (особливо похід козаків під командуванням Семена Палія у 1694 р. приніс великі втрати для султанських підданих). Тільки після Карловицького конгресу (1699) фортецю повернули Молдавії.

Мілітарну роль наддністрянське містечко також відіграло у вісімнадцятому столітті – двічі було захоплене російськими військами, у 1711 i 1738 р. У 1812 р. на базі Бухарестського мирного договору Сороки потрапили під царське панування.

 

Опрацьовано на підставі:

Biblioteka XX. Czartoryskich w Krakowie, rkps nr 2699.

Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu, rkps nr 3003.

T. Ciesielski, Od Batohu do Żwańca: Wojna na Ukrainie, Podolu i o Mołdawię 1652–1653, Zabrze 2007.

https://ro.wikipedia.org/wiki/Soroca (ostatni dostęp: 22 września 2014 r.)

https://ru.wikipedia.org/wiki/Сороки_(город) (ostatni dostęp: 22 września 2014 r.)

J.Krz [J. Krzywicki], Soroki, [w:] Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, wyd. F. Sulmirski i inni, t. XI, Warszawa 1890, s. 83–84.

K. Sarnecki, Pamiętniki z czasów Jana Sobieskiego: Diariusz i relacje z lat 1691–1696, oprac. J. Woliński, Wrocław 1958.

M. Wagner, Rappe, Krzysztof, [w:] PSB, t. XXX (1987), s. 591–592.

M. Wagner, Wojna polsko-turecka w latach 1672–1676, t. II, Zabrze 2010.

J. Wojtasik, Ostatnia rozprawa zbrojna z Turkami i Tatarami w 1698 r., cz. I, „Studia i Materiały do Historii Wojskowości”, t. XIII/1 (1967), s. 63–127.

 

Autorzy zdjęć/grafik: - w sumie 3.