wybierz język: Україна Polski Türk English

Спільний кордон – спільна культурна спадщина

Новий погляд на польські та турецькі фортеці над Дністром

ЖВАНЕЦЬ

Хоча початки села, а пізніше містечка, що лежало у місці впадіння Жванчика в Дністер, сягають XV ст., замок було засновано на початку XVII ст. під керівництвом Валентія Олександра Калиновського, генерального старости подільського в 1614–1620 роках. Така інвестиція була зумовлена зростанням загрози з боку Османської імперії та постійними нападами розбійників з Молдови. Відомо досить мало інформації щодо первинного вигляду замку, який знаходився на високому березі в місці впадіння потоку Кармелітанки до Жванчика. Фортеця була мурована, закладена в плані п’ятикутника. В північному наріжнику знаходилася п’ятикутна башта, в інших, швидше за все, - подібні башти або півбастіони, всі вони були з’єднані з муром. У південно-західній стіні знаходилася брамова вежа. Досить швидко Жванець потрапив до Яна Лянськоронського (подільського хорунжого), як посаг сестри Калиновського – Варвари. І залишався в його власності аж до XVIII ст.

Добре видно, що фортеця слугувала, в першу чергу, як опорний пункт проти татарських наїздів або розбійницьких нападів і не була підготовлена до регулярної облоги. Однак, під час хотинської кампанії в 1621 році вона відіграла величезну роль. Щоправда, маршируючи до хотинського табору, відділи королевича Владислава сплюндрували і спалили осаду дощенту 30 серпня, однак, замок залишився неушкоджений. Фортеця з польською залогою виконувала дуже важливу функцію в процесі облоги хотинського табору – там, власне, і переховувалися від татар конвої з провіантом, спрямованим з Кам’янця-Подільського до польсько-литовсько-козацької армії. Відділи гетьмана Яна Кароля Ходкевича і Петра Сагайдачного не витримали б такої довгої облоги без підтримки військ Речі Посполитої в Жванцю. Після підписання миру з Портою королевич Владислав затримався в жванецькому замку 13 листопада.

Період удаваного миру на Подолі в 30 і 40 роках XVII ст. сприяв розвитку табору, як важливого пункту на торговому шляху між молдовськими Яссами і Кам’янцем-Подільським, тому в 1646 р. Владислав IV надає Жванцю магдебурзьке право.

На історичну арену Жванець повертається в 1653 році, тоді на рівнині поміж Жванчиком і Дністром коронна армія засновує свій табір під командуванням короля Яна Казимира. Головним завданням польської сторони було недопущення до того, щоб армії Богдана Хмельницького та Іслам-Гірея ІІІ підійшли на допомогу сину гетьмана – Тимофію Хмельницькому (Тимошу), який перебував під облогою об’єднаних польсько-трансільвансько-румунських сил в Сучаві. Тому польське коронне військо теж попрямувало в бік Подолу. До безпосередньої облоги польського табору не дійшло (тим часом козацькі відділи в Сучаві були змушені до капітуляції, а Тиміш загинув), однак козаки і татари надалі блокували польські війська, тому в ситуації, що склалася, Ян Казимир пішов на переговори.

В часі наступної війни з Османською імперією в 1672 р. невеликі польські військові відділи в Жванцю навіть не пробували чинити опору армії Мехмеда IV. Яничари захопили замок 30 липня (залога втекла до Кам’янця), а пізніше замок оточило 1500 турецьких воїнів. Пізніше відділи великого коронного гетьмана Яна Собеського вирушили на Поділ проти турків, щоб відмінити постанови Бучацького мирного договору. Ватажки османського війська боялися, що частина міщан з Кам’янця потаємно хотіла впустити відділи польсько-литовські до міста. Тому теж хотіли вивести своїх ватажків з Кам’янця і поселити їх в Жванецьким замку. Кілька днів після битви під Хотином (11 листопада 1673 р.) відділи Собеського здобули Жванець і звільнили полонених. Великий коронний гетьман оточив сильними відділами піхоти та вершників Хотин і Жванець, щоб заблокувати турецький гарнізон в Кам’янці, але взимку частина війська залишила свої місця і, коли під кінець червня 1674 р. османські відділи вдарили по двох замках, які захищав підполковник Ян Магнус фон Охапп, поляки були змушені капітулювати.

Війна призвела до знелюднення Жванця, також за часів османського панування замок був у руїні. Турки хотіли сконцентрувати свої сили в краще уфортифікованих пунктах, таких як: Бар, Меджибіж та Кам’янець. Немає нічого дивного, що жванецький замок не відіграв важливішої ролі під час наступної польсько-турецької війни. У 1684 р. Ян III стояв табором зі своєю армією під Жванцем на терені давнього табору Яна Казимира і пробував переправитися через Дністер. Збільшення води в річці спричинило до затоплення понтонного мосту. Після тих подій Собеський планував переправу в місці впадіння Серету до Дністра – в місці, де пізніше з’явився шанець Панни Марії. У 1692 р. король і гетьман Станіслав Ян Яблоновський планували закладення в місці жванецького замку новочасних фортифікацій, що повинні були блокувати Кам’янець. У зв’язку з фатальним станом жванецьких укріплень Яблоновський остаточно збудував фортецю (названа Окопами св. Трійці), трохи далі на захід від місця впадіння Збруча до Дністру.

Після Карловецького миру в 1699 р. Жванець потрапив до влади Лянскоронських, тоді було відбудовано замок і містечко, де осіла велика група османських купців. У другій половині XVIII ст. в Жванцю було розміщено прикордонний пост національної кавалерії, який було підпорядковано коменданту Кам’янця. Останній військовий епізод в діях замку відбувся в 1769 р. В грудні 1768 р. Жванець оточили витіснені з Бару відділи конфедератів під командуванням Францішка Пуласького. Його більш відомий брат, Казимир, займав в той самий часі позиції в Окопах св.. Трійці. В березні наступного року на Жванець почали натупати російські війська, після короткої битви конфедерати були змушені відступити до турецької фортеці в Хотині. В травні турецькі відділи, прагнучи погіршити ситуацію російських військ, що готувалися до облоги Хотину, напали на Жванець, спалили містечко і вбили частину його мешканців, включно з місцевим римо-католицьким вікарієм ксьондзом Казимиром Гружуцьким.

Від кінця XVIII ст. замок був в руїні, незважаючи на те, що на його території на початку XIX ст. знаходилася садиба управління навколишніми землями. На сьогоднішній день збереглися залишки башт (в найкращим стані руїни північної башти).

 

Ян Єжи Сова

Варшавський Університет

 

 

 

Література:

L. Podhorodecki, Kampania chocimska 1621 r., „Studia i Materiały do Historii Wojskowości”, t. X-XI (1964–1965).

A.J. [Rolle], Zameczki podolskie na kresach multańskich, t. III, Warszawa 1880.

M. Wagner, Kampania żwaniecka 1684 roku, Warszawa 2013.

Ibidem, Wojna polsko-turecka 1672–1676, t. I–II, Zabrze 2009.

Autorzy zdjęć/grafik:Krystian Trela (8) - w sumie 8.